Приналежність

Визначити точну видову приналежність чайної церемонії в системі мистецтв, користуючись категоріями європейського мистецтвознання, нелегко.

Їй немає аналогії не в одній художній культурі Заходу або Сходу. Буденна побутова процедура чайного напою була перетворена тут на особливе канонізоване дійство, що розгорталося в часі. Що відбувалося в спеціально організованому середовищі. “Режисура” ритуалу будувалася по законах художньої умовності близькою до театральної. Архітектурний простір організовувався за допомогою класичних мистецтв, але при цьому цілі ритуалу були не художні, а релігійно-етичні.

При просторі загальної схеми чайної церемонії вона була зустріччю господаря і одного або декількох гостей для сумісного чаювання - основна увага приділялася найретельнішій розробці всіх деталей, аж до найдрібніших, що стосуються місця дії і його тимчасової організації.

Зрозуміти чому саме чайний ритуал зайняв таке важливе місце, зберігаючись впродовж багатьох століть аж до сучасності, можна, лише розглянути і ретельно проаналізувавши його в контексті Японської художньої культури і особливостей її розвитку з другої половини XV і до кінця XVI століття.

Найбільш важливою ідеєю закріпленою в чайній церемонії була ідея рівності. Постійні ділові контакти самурайської верхівки з міською торговою елітою виражалися не тільки в прагненні останньою наслідувати способу життя, манерам і смакам вищого стану зокрема колекціонуванню витворів мистецтва і дорогого чайного начиння.

Це було зародження самосвідомості нового стану, що все більш міцніє економічно, але повністю позбавленого політичних прав і що прагнув себе затвердити себе спочатку хоч би на рівні культурно-побутовому.